По завершенні депутатських повноважень, протягом останніх колькох місяців я займаюсь професійною кар’єрою і намагаюсь не брати участі в місцевій політиці. Але лучани усе одно продовжують телефонувати, надсилати листи, звертатись до мене на вулиці. 
Ось і сьогодні почув від людей історію, яку вважаю за потрібне винести на публічне обговорнення. 

Але спочатку трохи теорії.
Закон надає право міській раді судити людей, виносити рішення про накладення адміністративних стягнень і присуджувати обов’язкові до сплати штрафи. Для цієї мети при виконкомі Луцької міської ради створено адміністративну комісію. Це колегіальний орган, що виносить рішення шляхом голосування. 
Порядок розгляду справи про притягнення осіб до відповідальності повинен передбачати право особи, яку притягають до відповідальності та потерпілого належно захищатись, подавати докази, брати участь в дослідженні доказів, висловлюватись щодо покарання, оскаржувати присуджене стягнення. Основні докази у справі повинні зібрати працівники муніципальної поліції (або інші уповноважені особи) при складанні протоколу (опитати очевидців, записати дані свідків, потерпілого, порушника, отримати фото і відеоматеріали тощо).
Для того щоб оскаржити рішення адміністративної комісії до суду потрібно сплатити 580 грн. (0,4 від розміру мінімальної зарплати). Тому часто люди не хочуть платити таку велику суму, щоб оскажити штраф в 170 чи 340 грн. Саме така безкарність і зумовлює зухвале порушення із боку міської ради та грубе порушення усіх можливих процедур.
Рішення адмінкомісії можна оскаржити до виконавчого комітету, але нажаль велика кількість громадян не знають про таку можливість. Зверну вашу увагу на офіційну статистику за 2014 рік. Так, адміністративна комісія розглянула майже 400 справ за рік. До виконавчого комітету оскаржено лише 2 рішення комісії (в результаті 1 рішення про накладення штрафу було скасовано, а друге залишено в силі). До суду було подано 4 скарги на рішення адмінкомісії (2 скарги задоволено, рішення про накладення штрафу скасовано). Тобто в відсотковому значенні за 2014 рік було оскаржено лише 1,5% від усіх рішень адміністративної комісії, відповідно скасованими є 0,75% від розглянутих комісією справ.

Тепер реальна історія. 
В одному з житлових будинків на вул. Дубнівській у м. Луцьку стався конфлікт. Один сусід викликав муніципальну поліцію зі скаргами на дії іншого сусіда, який впорядкував клумбу під своїми вікнами. Скаржник публічно погрожував, що в нього “усе вирішено і усі проплачені”. На думку скаржника під час с/г робіт було знищено зелені насадження, а саме зрізані листя папороті. Конфлікт між сусідами існує давно, тож ця подія була лише приводом. Після приїзду муніципальної поліції було надано багато пояснень, усі мешканці двору стали на захист “порушника”. Але люди не вдавались до подробиць, що саме з пояснень записали муніципали. Після оформлення паперів представники міськради поїхали. І усі вважали, що конфлікт вичерпаний.

Але за декілька днів “порушника” викликали в міськраду на засідання адмінкомісії. Також по цій справі викликали і двох свідків. Засідання адмінкомісії відбувалось при зачинених дверях і осіб, що очікуюють в коридорі запрошувати до кабінету окремо. Так сталось, що першими в кабінет закликали свідків. Коли “порушник” захотів зайти разом із ними, повідомивши, що вони усі по одній справі, йому відповіли “чекайте, вас викличуть”. Про що комісія розпитала свідків і що вони відповідали невідомо. Після виходу свідків з приміщення, до кабінету запросили порушника. Коли він намагався надати пояснення, то йому сказали, щось накшталт “в нас справ дуже багато, інші люди чекають, тут усе зрозуміло, виписуємо по 340 грн. йому та його дружині”. Після цього “порушнику” сказали, що він може вже іти. Як голосували члени адмінкомісії і чи були намагання шукати правду, чи були окремі думки – невідомо.

Проте достеменно відомо – “порушник” і його дружина повинні сплатити штраф по 340 грн. кожен. При цьому їм не було пояснено мотивів стягнення, доказів їх вини та як можна це рішення оскаржити і чи оскаржується воно взагалі.

Сьогодні зранку на вулиці до мене звернувся цей “порушник” і спитав, що йому робити. Він в повній розгубі. Сім’я живе незаможно, він є інвалідом, дружина не працює. 
Я знаю цього чоловіка багато років. Це старанний працівник, що заробляє на життя своїми руками, працює на кількох работах аби забезпечити родину. Цей чоловік багатьом допомагає, є привітним у спілкуванні, врівноважений та охайний. Важко уявити його у ролі “порушника закону”.

Я думаю, що ніхто в Луцькій міськраді не з’ясовував справжніх обставин справи, не досліджував доказів, не враховував особистих обставин. Що говорити, якщо цьому чоловікові навіть не дозволити повноцінно брати участь у розгляді його ж справи, не дозволити поставити запитання свідкам і надати докази. Годі говорити про те, що йому не роз’яснили його елементарних прав, в т.ч. права на захист. До нього поставились в “кращих традиціях” радянської влади – “ви, громадянине, сидіть в коридорі, вас викличуть коли ми будемо вважати за потрібне”. 

Я вірю цій людині, бо сам неодноразово спостерігав як працює адміністративна комісія виконкому міської ради. Комісія працює як конвейєр, який опрацьовує вервечку людей, що покірно чекають в коридорі, коли їх “покличуть високі начальники”. 
Колись до мене зверталась пенсіонерка, яку засудили в міськраді до сплати величезного штрафу. І через це вона мусила тривалий час істотно заощаджувати на харчуванні.

Уявіть, як засмутився описаний мною “порушник”, коли я йому повідомив, що він має право протягом 10 днів оскаржити цей штраф до виконкому або до суду. Якщо він вирішить подавати в суд йому потрібно скласти відповідні процесуальні документи і сплатити 1160,00 грн. (по 580 грн. за кожен штраф). В нього одразу опустились руки.

Чомусь мені здається, що він змириться з цим свавіллям і нікуди писати скарг не буде. 
Наші люди взагалі рідко скаржаться проти влади. В одних випадках це звичка коритись, в інших це низька віра в справедливість з боку держави. Нерідко таке ставлення до захисту своїх прав зумовлене байдужістю і недбальством.


Описана вище ситуація, на мою думку, є типовою і велика кількість людей пройшла через ці процедури псевдосудочинства міськради. Щороку розглядається від 350 до 500 таких справ. Зрозуміло, що штраф – це дрібниці в житті українця. Головне, що не посадили. І за це дякують. 

Як на мене, то робота адміністративної комісії повинна починатись із роз’яснення прав порушнику і потерпілому та з’ясування чи усі докази зібрано при складанні протоколу. Також не варто забувати, що відносно особи, яку притягають до адміністративної відповідальності діє презумпція невинуватості, згідно із якою він не зобов’язаний доводити свою невинуватість, це обов’язок адміністративної комісії та особи, яка складала протокол. Будь-який сумнів у доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Також особа вважається невинуватою до тих пір поки її вину не буде встановлено на підставі переконливих доказів. При цьому ці докази повинні бути відкрито і публічно обговорені безпосередньо на засіданні комісії, учасники мають право висловити щодо них своє ставлення. Рішення комісії повинно бути мотивованим та справедливим, тобто таким, що враховує усі обставини справи, в т.ч. обставини особистого життя.


Маю надію, що подана мною інформація дозволить вплинути на ситуацію. Критика часом допомагає зробити роботу чиновників кращою. Метою цієї статті є передусім привернення уваги до описаних проблем Луцького міського голови Миколи Романюка і керівника Луцької місцевої прокуратури Олександра Шпоти. Також важливою задачею є викорінення зухвалих, протиправних та нелюдських методів роботи адміністративної комісії виконкому Луцької міської ради. 

Лише спільними зусиллями можна подолати цю проблему.