Головне призначення депутатів – це служіння народу України та громадським інтересам. Серед великого арсеналу їх повноважень найпопулярнішими є депутатський запит і депутатське звернення. На жаль, депутати не дуже вправно використовують такі інструменти. Часто не розуміють їх суть і призначення. 

Робота депутата полягає у здійсненні представницьких функцій під час роботи в раді, її органах та виборчому окрузі. Отримуючи інформацію, проводячи дослідження та спілкуючись із виборцями, депутат приймає рішення про направлення звернень (запитів), про підготовку законопроектів, визначається щодо своєї позиції при розгляді інших законодавчих ініціатив, виголошує промови на засіданні ради та її органів. Часто запити і звернення до інших органів влади – це реакція депутата на звернення громадян (колективів, підприємств, організацій).

Народні депутати України і депутати місцевих рад мають дуже схожі повноваження, які відрізняються територіальністю та строками. 

Депутатський запит народного депутата України – це підтримана радою вимога до  Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь стосовно питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатський запит вважається підтриманим, якщо за нього проголосувало не менше 90 народних депутатів (при направленні запиту до Президента України треба не менше 150 голосів).

Запит депутата місцевої ради – це підтримана радою вимога її депутата  до посадових осіб ради  і  її  органів,  сільського, селищного,  міського  голови,  керівників  підприємств,  установ і організацій незалежно від форми  власності,  які  розташовані  або зареєстровані  на відповідній території, а депутата міської (міста обласного значення),  районної,  обласної ради – також  до  голови місцевої  державної  адміністрації,  його заступників,  керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради.

Депутатський запит вважається підтриманим, якщо за нього проголосувало більшість від загального складу місцевої ради.

Право на депутатський запит може бути реалізовано депутатами виключно на засіданні ради. В позасесійний період ефективніше направляти депутатське звернення. Це зумовлене тим, що вирішення нагальних питань депутатської діяльності вимагає діяти оперативно, не чекаючи сесії та пленарних засідань.

Депутатське звернення – це вимога (пропозиція) депутата з питань, що пов’язані з його депутатською діяльністю, до органів влади, місцевого самоврядування, їх службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатське звернення практично нічим не відрізняється за правовими наслідками від депутатського запиту. Однак в Україні склалась практика сприйняття депутатських запитів як більш впливового інструменту. Це обумовлено особливим публічним способом внесення запитів – голосуванням певної кількості депутатів на пленарному засіданні місцевої ради чи Верховної Ради України.

Ще однією відмінністю між запитами і зверненнями є можливість ради встановити інший (скорочений) строк розгляду підтриманого депутатського запиту.

Законом встановлено право депутатів брати безпосередню участь у розгляді їх запитів та звернень.  Це ефективний інстумент, суть якого полягає у можливості депутата бути присутнім у службовому кабінеті (чи іншому місці) під час розв’язання питань, названих у зверненні (запиті). Для цього народний депутат України чи депутат місцевої ради повинні у тексті свого звернення (запиту) написати про бажання скористатись правом участі у розгляді запиту (звернення). У цьому разі посадова особа, яка розглядає звернення (запит), зобов’язана завчасно сповістити депутата про час і місце розгляду.

Законом передбачена відповідальність за порушення порядку розгляду депутатських звернень та запитів.

Згідно із ст. 188-19 Кодексу України про адміністративні правопорушення: 

– недодержання встановлених законом строків надання відповіді на звернення народного депутата України, надання неправдивої або неповної інформації на таке звернення тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 – 425 грн.)

– недодержання встановлених законом строків надання відповіді на запит народного депутата України, надання неправдивої або неповної інформації на такий запит тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 – 4250 грн.)

У відповідності до ст. 351 Кримінального кодексу України, невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Істотним недоліком усіх депутатських звернень та запитів є те, що вони часто є надто великими за обсягом. При цьому, конкретних вимог і пропозицій у цих документах не міститься. Часто звернення використовують лише як спосіб збору інформації. Серед іншого варто відзначити патетичність викладу та політичну заангажованітсь викладу при оформленні великої кількості звернень (запитів).

Таким чином, запити і звернення  є вимогами і пропозиціями до органів влади, підприємств, установ, організацій, їх службових осіб з питань депутатської діяльності.

При правильному використанні цього інструмента можна досягати значних успіхів у захисті прав громадян та попередженні правопорушень.

Депутати мають активніше використовувати право на участь у розгляді своїх звернень (запитів). Як правило, це дозволяє отримати більш повну відповідь та адекватні дії чиновників.

Надзвичайно важливим аспектом депутатської роботи є реагування на факти порушення порядку розгляду депутатських звернень та запитів. За кожним фактом порушення строків, надання неповної відповіді, відписок, надання неправдивої інформації депутатом і його помічниками принципово повинно порушуватися питання про притягнення посадових осіб до кримінальної та адміністративної відповідальності.

Така позиція є ефективним методом подолання зловживань службовців та подолання їх невігластва і неповаги до статусу депутата місцевої ради та народного депутата України. Адже порушення прав депутата чи ігнорування його вимог – це порушення прав офіційного представника інтересів Українського Народу та територіальної громади, а відтак, це є порушенням прав громадян України.

Проаналізувавши окремі депутатські запити і звернення народних депутатів України, мушу відмітити пасивність цих депутатів і нагадати, як повинні діяти ті, кого обрала  громада для вирішення її проблем. Це загальне зауваження. 

 

Тепер конкретна справа. Прочитавши на прохання редакції “Ні корупції!” статтю “Министр культуры Нищук, культурное наследие и Верховна Рада”, в якій автор пише про неспроможність  народних депутатів витребувати з Міністерства культури бодай якусь інформацію про нещодавно призначеного начальника Управління охорони культурної спадщини О.Єпіфанова, хочу дати кілька конкретних порад депутатам.  

Але спочатку, аби було зрозуміло, про що йдеться, –  документи, а саме, звернення народних депутатів до міністра.

 

 

 

 

 

Це ключова позиція. Депутати не повинні прохати надати оцінку, а повинні самі висловлювати своє ставлення до ситуації і відповідно висувати вимогу усунути порушення, провести необхідні дії чи утриматись від порушень.

 

Порада друга. Депутати повинні рішуче реагувати на усі випадки “відписок”, неповних чи незмістовних відповідей, а також відсутність реакції чиновників на депутатські запити і звернення. Ось ця відповідь (див. нижче) – яскравий зразок відписки. 

 

 

Порада третя. В описаній у статті ситуації зневажливе ставлення до статусу народних депутатів України повинно бути покаране шляхом складання протоколу про адміправопорушення, передбачене ст. 118-19 КпАП, а самі матеріали передані до суду.

 

 

Якби депутати були більш принциповими у захисті своїх прав, тоді їх не принижували б чиновники. Це дозволило б депутатам бути більш ефективними.

 

Справа не у самих депутатах, а в тому, що депутат – це представник народу. Тому депутат може (якщо йому це подобається) легковажити у випадках, коли  принижують його особисто, але зобов’язаний відстоювати права, коли приниження стосуються його депутатського статусу, оскільки це справа громадська, справа суспільна.

 

Подати заяву про порушення кримінальної справи може як сам депутат, так і будь-яка інша особа, якій відомі факти кримінального правопорушення. Згідно із ст. 214 КПК України встановлений обов’язок правоохоронних органів реєструвати заяви, вносити відомості в ЄРДР та проводити розслідування. Щоправда, часто правоохоронці намагаються ухилитись від цього обов’язку, розглядаючи заяви-повідомлення про злочин у порядку, передбаченому для звернень громадян.

Але суди активно скасовують повідомлення прокуратури і поліції про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР і зобов’язують виконати вимоги закону, тобто, офіційно розпочати кримінальну справу. Ця практика є усталеною, тому раджу оскаржувати дії правоохоронців.

 

Усе наведене, на мою думку, дозволяє депутатам не “сидіти склавши руки”, а активно боротись за права громадян, за законність та правопорядок.