Велику хвилю критики викликав новоухвалений закон про місцеві вибори. Очевидно, правим є Андрій Магера, коли каже, що найбільшим здобутком цього закону є його коротка назва. 

Я залишаю поза увагою недолугість запропонованої системи місцевих виборів і дискримінаційність положень закону до волонтерського і громадського рухів, до новоутворених партій та самовисуванців. Також не буду говорити про явну підробку тексту закону між голосуванням в цілому і передачею його на підпис Президенту.

Темою мого дослідження є вимоги до майбутніх місцевих депутатів. Зокрема вимоги в частині їх судимостей. Новоухвалений закон значно розширив коло осіб, які попри наявну судимість матимуть право балотуватись до місцевих рад. Відтепер перешкодою для депутата є лише судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, злочину проти виборчих прав громадян чи корупційного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Згідно із ст. 12 Кримінального кодексу України (далі КК України), тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Давайте спробуємо розібратись, що ці нововведення означають простою мовою. Я є людиною широких поглядів, але не можу погодитись із народними депутатами в наступному. Відтепер, згідно із ст. 9 Закону України “Про місцеві вибори”, до місцевих рад зможуть балотуватись особи, які засуджені (відбувають покарання) та мають непогашену судимість за такі злочини: 
- ч. 2 та 3 ст. 109 КК України (публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчиненян таких дій; а також такі дії, які вчинені представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації);
- ч. 1 ст. 110 КК України (посягання на територіальну цілісність і недоторканість України);
- ст. 110-2 КК України (фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону);
- ст.ст. 116-120 КК України (убивство в стані афекту, убивство матір’ю своєї новонародженої дитини, убивство при перевищенні меж необхідної оборони, вбивство через необережність, доведення до самогубства);
- ст.ст. 122-131, 135 КК України (умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, умисні легкі телесні ушкодження, побої і мордування, катування, погроза вбивством, залишення у небезпеці);
- ст.ст. 146, 150, ч. 1 ст. 150-1 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини, експлуатація дітей, використання малолітньої дитини для зайняття жебрацтвом); 
- ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153, ст.ст. 155, 156 КК України (згвалтування із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом; статеві зносини із особою, яка не досягла статевої зрілості; розбещення неповнолітніх);
- ст.ст. 164, 165 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей; ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків)
- ст.ст. 172, 173, 175, 176 КК України (грубе порушення законодавства про працю; невиплата заробітної плати; порушення авторського права і суміжних прав);
- ст.ст. 178, 179, 181 КК України (пошкодження релігійних споруд; незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь; посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень та обрядів);
- ч. 1, 2 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 189, ч. 1, 2 ст. 190 ч. 1, 2 ст. 191, ч. 1 ст. 194, ст. 197-1, ст. 198 КК України (крадіжка, в т.ч. повторно або групою осіб; грабіж; вимагання (рекет); шахрайство, в т.ч. повторно або групою осіб; привласнення, розтрата або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем; умисне знищення або пошкодження майна; придбання, отримання, зберігання або збут майна, одержанного злочинним шляхом);
- ч. 1 ст. 210, ч. 1, 2 ст. 212 КК України (нецільове використання бюджетних коштів; ухилення від сплати податків);
- ст. 219 КК України (доведення до банкрутства);
- ст. 222 КК України (шахрайство з фінансовими ресурсами);
- ч. 1 ст. 256 КК України (сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності);
- ст.ст. 258-1, 258-2 КК України (втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту);
- ч. 1 ст. 265-1 КК України (незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію);
- ст.ст. 293, 295, ч. 1-3 ст. 296, ст. 297 КК України (групове порушення громадського порядку; заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку; хуліганство (в т.ч. групою осіб, або раніше судимим за хуліганство, чи пов’язані з опором представнику влади); наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого);
- ст. 300, ч. 1-3 ст. 301, ч. 1, 2 ст. 302, ч. 1 ст. 303 КК України (ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію; ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів; створення і тримання місць розпусти і звідництво; сутенерство або втягування особи в зайняття проституцією);
- ч. 1, 2 ст. 309, ч. 1 ст. 314, ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 322 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання нарокотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту; незаконне ведення наркотиків в організм людини проти її волі; схиляння до вживання наркотиків; незаконне публічне вживання наркотиків; незаконна організація або утримування місць для вживання одурманюючих засобів);
- ч. 1 ст. 328, ст. 329, ч. 1 ст. 332 КК України (розголошення державної таємниці; втрата документів, що становлять державну таємницю; незаконне переправлення осіб через державний кордон України);
- ст. 338 КК України (наруга над державними символами);
- ч. 1, 2 ст. 345, ч. 1 ст. 346, ст. 351 КК України (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу; погроза або насильство щодо державного або громадського діяча; перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради);
- ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ст.ст. 366, 367, ч. 1 ст. 368, ч. 1, 2 ст. 368-2 КК України (зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу; службове підроблення; службова недбалість; одержання неправомірної вигоди службовою особою (хабарництво); незаконне збагачення службових осіб державної влади і місцевого самоврядування);
- ч. 1, 2 ст. 371, ч. 1 ст. 372, ч. 1 ст. 373, ч. 1 ст. 375, ч. 1, 2 ст. 382, ч. 1 ст. 293 КК України (завідомо незаконні затримання, арешт, тримання під вартою; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; примушування давати показання; постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови; невиконання судового рішення; втеча з місць позбавлення волі або з-під варти)
- ст. 436, ч. 1 ст. 436-1 (пропаганда війни; виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів).
 

Описане вище не є повним переліком злочинів невеликої тяжкості та середньої тяжкості. Але наведеного більш ніж досить, аби уявити можливий облік майбутніх кандидатів. Такими кандидатами (а згодом і депутатами) можуть бути державні злочинці, особи причетні до тероризму та розпалювання війни, вбивці, сектанти, хулігани, крадії, грабіжники та рекетири, гвалтівники, розбещувачі, сутенери, звідники, хабарники, шахраї та інші.
Більш того, чинне законодавство знає випадки припинення депутатських повноважень, якщо чинного депутата буде засуджено за вчинення певних злочинів. Але при цьому взагалі не врегульовано питань обрання депутатом особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. Отже, цілком реально, що особа має можливості здійснювати повноваження депутата місцевої ради навіть перебуваючи у в’язниці.  

Якби такий закон з’явився за часів президентства Януковича, то можна було б принаймні прослідкувати логіку, зрозуміти “під кого пишуть закон”. Але зараз такі норми виборчого законодавства є свідченням бездумної, несистемної та безвідповідальної правої політики парламентських партій.

Маю сподівання, що Президент та народні депутати України матимуть шанс виправити свої помилки.



Андрій Осіпов, 
експерт Інституту Політичної Освіти,
депутат Луцької міської ради