Я не проти опозиції, я за її існування. Опозиція потрібна суспільству. А що таке опозиція?

Щоб знайти правильну відповідь, з’ясуємо для початку: навіщо вона потрібна? І коли з’ясуємо, що нам потрібно, це потрібне і назвемо ОПОЗИЦІЄЮ.

Отже, нам потрібно, щоб влада не діяла проти нас. Тобто ті, хто протистоїть владі, є опозицією.

Ми, звичайні громадяни – це ті, хто не мають влади. В іншому ми нічим не відрізняємось. Йдеться про нашу анатомію, фізіологію та моральні якості.

Правда, живе в нашому народі думка про те, що всі, хто не при владі – люди чесні і порядні, а ті що тримають владу – непорядні. І кожний порядний, якщо піде до влади, то втратить свою порядність. Усвідомивши це, кожний порядний не захоче до влади, щоб зберегти свою порядність, але тоді при владі залишаться тільки непорядні. Після цього не лишається нічого іншого, як лаяти можновладців і триматись подалі від влади.

Чи є це опозиція!? Може й так. Але чи може така опозиція протистояти владі, аби та не діяла проти нас, тобто порядних!? Очевидно, що ні, бо непорядні будуть діяти непорядно, а порядні – порядно. Це те саме, що щиро дякувати після кожного доброго ляпасу. Словом, така опозиція нам не підходить, бо це не опозиція. Має бути щось інше, і тоді якось воно буде.

Обміркуємо інший варіант: без поділу на порядних і непорядних. Врешті-решт, чом би не погодитись, що впродовж робочого дня чиновник є непорядним, а коли вертається з роботи додому, стає порядним?

Треба пошукати інший критерій оцінювання. Спробуємо побудувати пошук за принципом – якщо не був при владі, то опозиція, був – то не опозиція. Не раз доводилось чути: та ви «там» (тобто при владі) були, а що ви зробили!?

А й справді! Але тоді зі списку опозиції треба виключити не лише Яценюка, а й Тягнибока і Кличка. Перший був головою Верховної Ради України, другий – народним депутатом, третій – депутатом Київради, а тепер Верховної Ради. Мали владу Луценко, Тимошенко, Порошенко, Ляшко і багато інших, хто тепер ходить на Шустера. Можна спробувати виключити, але більшість з цим не погодиться. І я також не згоджуюсь.

Візьмемось за третій критерій. За патріотизм. Варто спробувати, бо теж доводиться чути, що патріотичні сили – це опозиція, а провладні – не патріоти. Хотілось би погодитись, але на перевірку з’ясовується, що патріотами себе вважають всі – від свободівців до комуністів. І вже немає значення, якої України вони хочуть, бо є вони для себе патріотами. Тут сперечайся, не сперечайся, але опонента не переконаєш. Іншими словами, якщо не маєш чим запити переперчену їжу, то залишається провітрювати рота.

Отже треба шукати інший критерій. Забув сказати, що критерієм я називаю таку собі лінійку, якою можна поміряти опозицію. Образно кажучи, її можна міряти сантиметрами, п’ядями, дюймами, бульками, і кожного разу буде інша відповідь.

Але як на мене, опозицію треба міряти владою. А що таке влада!? Ось в чому запитання! Треба знайти влучну відповідь, бо не варто плутати владу з тим, хто її тримає. Тримати на руках дитину – не означає бути її батьком.

Влада – це можливість встановлювати певний порядок. Це сила, це закон. Носій влади – це той, хто силу і закон використовують на власний розсуд. Таким чином, влада може бути використаною за призначенням і не за призначенням. Лопатою можна копати землю, а можна лущити горіхи. Але горіхи зручніше лущити молотком, яким не можливо копати землю.

Таким чином виходить, що опозиція – це певна дія, і, мабуть, не кожний здатний її виконати. Не може, але на людях каже, що робить.

Все, панове, залежить від планів на життя. Якщо людина хоче посаду, то вона буде боротись тільки за посаду. Іншими словами, якщо людину допустити до лущених горіхів, то молоток їй не потрібен. А розумний менеджер, як, наприклад Борис Петрович, так і робить. Дає готову їжу, тобто посаду, а молоток забирає. Бо молотком і цвяха можна забити і можновладця налякати.

Маємо біду. У нас дуже багато тих, хто бореться не за владу, а за посаду. Спершу гонорують, в партію вступають, а потім починають їсти з панської руки.

А менеджер не натішиться. Ласкаво в очі дивіться, по материнськи посміхається та пакость якусь щодо народу вчинити пропонує. Наприклад, «медичну реформу» протягнути, або бюджет скоротити. А щоб ті, кого приручили, горя не відчули – земельку допоможе приватизувати, або якогось підприємця обібрати.

В такий психологічний спосіб колись приручали корабельних щурів. Вони після цього всіх інших щурів на кораблі винищували. А хіба в нас не так.?!

Той, хто бореться за владу, з чужої руки їсти не стане. Йому не їжа потрібна, він її матиме, коли здобуде право і можливість встановлювати свій порядок.

Далі – про правильність та неправильність використання влади. Наперед скажу, що посаду з панських рук можна використати лише так, як пан накажуть. Тому не дивуйтесь діям деяких тих, хто до та після 2010-го року входив до списку опозиційних, прогресивних сил. Тепер їм грають музику і вони під неї танцюють.

Влада і гроші – це свобода. Але владу і гроші можна повністю підгребти під себе, і вдавитись. Це було і є при попередньому і нинішньому Президентах. Можна і треба владою ділитись з народом, але не з посадовцями, і тоді влада стане в пригоді та на користь людям.

Але це вже інша тема. Про неї пізніше.

Завершу тим, з чого почав. Опозиція – це ті, хто бореться не з владою, а за владу. Тобто не за посаду, не за службовий оклад, не за пенсію державного службовця.

Владу не отримують, її беруть. Посади здобувають. Владою можна поділитись. Посада поділу не підлягає.