Проглядаючи відгуки на свій допис «Прибрати опозицію?», звернув увагу на такий коментар:

Віктор (03 травня, 07.19): 
«Під писаниною Осіпова тролі від регіонів обгажують опозицію. За скільки Ви, Андрію, продалися владі? Чи це нинішній Ваш працедавець Палиця і лідер Вашої групи "Патріотів Волині" Івахів Вам поставили завдання обгажувати опозицію?».

Такі висловлювання змушують мене пояснити свою позицію трохи детальніше. Бо розумію, що значна кількість українців перебувають під впливом звичайної пропаганди і політичного шахрайства. 

Я розумію, що політичні партії опозиційного табору вже кілька років розігрують карту: їх, мовляв, взагалі не можна критикувати. Начебто критики української опозиції – найняті і проплачені владою негідники. Більш того, політична боротьба порядних людей можлива виключно у лавах «Батьківщини», «Фронту Змін» чи «Свободи». Усі інші – це люди, які підігрують владі і нищать державу. І так далі, і тому подібне. 

Така логіка прийнятна за певних умов і виключно у час виборчої кампанії та може стосуватись лише тимчасового непоборювання. До початку президентської виборчої кампанії та виборів до місцевих рад залишається 2 роки. Годі говорити про парламентські вибори. Цілком очевидно, що саме зараз треба критикувати і владу, і опозицію. Це необхідний процес.

Мій славний критик «Віктор» статтю явно не прочитав. Напевне побачив моє ім’я і не став читати. Взяв та й покрив мене… критикою. Чимало людей читають і чують лише приємне для себе. 

Насправді я не проти опозиції. Я – проти псевдоопозиціонерів, тобто проти політичного фальсифікату. 

Чому я пишу про цей фальсифікат? Тому, що підроблені опозиціонери, якщо розібратись, є гіршими за найгіршу владу. Підробка є підробкою. Будь вона харчовою чи політичною. Підроблені, неякісні харчі можуть спричинити отруєння, а фальшиві опозиціонери є найкращою опорою поганої влади.

Якщо розібратись, то фальшивих опозиціонерів породжує фальшива влада. Яка це влада?! Чи можна назвати чинну українську владу фальшивою? Певен, що більшість здогадується. Питанням залишається причина владного безсилля. 

Розглянемо можливі варіанти безсилля. 

Варіант перший – це трапляється тоді, коли владу здобувають нечесні, злодійкуваті люди. Таке часто буває. Якщо вірити європейським кримінальним повідомленням зі світу високої політики, то на крадіжках раз за разом попадаються доволі вправні й відомі європейські політики. Як приклад, пригадуються об’єднувач двох Німеччин Гельмут Коль, неодноразовий італійській прем’єр Сільвіо Берлусконі. Отже, злодійство – не основна причина безсилля. 

Варіант другий – брак освіти. Але якщо згадати актора Рональда Рейгана, за президентства якого США перетворились на економічну супердержаву, то цей показник якось теж втрачає актуальність.

Варіант третій – владу фальшують інородці, маргінали, москалі. Але як бути з першим фінським Президентом Густавом Манергеймом, який не був фіном, був шведом, у високому офіцерському чині служив російському імператору Ніколаю ІІ? Але при цьому Манергейм забезпечив незалежність і становлення Фінляндії!  

До речі, Манергейм до кінця своїх літ розмовляв фінською з помітним шведським акцентом. , А на початку свого президентства не знав й десяти фінських слів.

То де ж причина владної слабкості? В самій владі? 

Та ні. Головна слабкість влади – в її оточені. А що є оточенням влади, її невід’ємною складовою? ОПОЗИЦІЯ!  

Думаєте, перебільшую! Ні. Бо що є кривим? Те, що не є рівним. Поставте поряд з кривим рівне і побачите кривизну. Поставте поряд з білим чорне – побачите чорне, яке відрізняється від білого, й навпаки.

Хто застукав Колля на крадіжці? Німецька опозиція! Хто викрив Берлусконі? Італійська опозиція! Кого викрила українська опозиція? Хоча б в Луцьку? Невже наші чиновники не зловживають службовим становищем!? Цілком очевидно, що за такої бездіяльності, чиновники і надалі будуть красти.

Чому актор Рональд Рейган сотворив економічне чудо? Бо американська опозиція з першого й до останнього його президентського дня нагадувала йому про його колишній фах. І Рональд, на відміну від луцького Миколи Ярославовича, обклався не друзями, родичами і знайомими, а високоосвіченими фахівцями. Це вони зробили Америку могутньою, це вони добили СРСР, а Рейган їм тільки допомагав. 

А чому, принаймні, місцева опозиція не помічає некваліфікованих чиновників, що прийняті на службу поза конкурсом, через проведення їх на посади через формальне попереднє призначення радниками? А тому, що велика частина місцевих опозиціонерів мріє про посаду з рук панських та й не дуже до книжок охоча.

Хто зробив Манергейма фіном? Фінська опозиція. Вона і його самого, і його чиновників навчила фінській мові. А де мовні успіхи великої кількості наших опозиціонерів, які здебільшого «чешуть суржиком», а поза людські очі «гнуть матом»? 

Опозиція – це не професія, як це стало в комуністів й в колишніх рухівців. Це не звання, яким можна пишатись (чим, зокрема, пишається певна частина депутатського корпусу Волині). Це спосіб політичної діяльної, який використовують ті, хто на даний момент не володіє владою, підкреслюю – владою, а не просто посадою. Це спосіб зробити владу сильною та ефективною. Це інструмент демократичного суспільства.

Коли наші опозиціонери будуть опозиціонерами 24 години на добу, сім днів на тиждень, кожен день, а не тільки під час якогось організованого з Києва мітингу, тоді не буде наша влада такою слабкою, а «опозиція» такою провальною, і часто-густо – продажною.