Як відомо, 18 травня Верховна Рада України скасувала так званий Закон Савченко. Протягом 2016-2017 років цей закон активно критикували посадовців органів прокуратури та МВС. Основним аргументом слугувала статистика злочинів, що вчинені особами, які змогли достроково вийти на свободу завдяки зарахуванню строку попереднього ув’язнення в слідчому ізоляторі у подвійному розмірі до строку позбавлення волі. Для того аби залякати суспільство та “натиснути” на парламент чиновниками правоохоронних органів використовувались приклади насильницьких злочинів та жахливих випадків. В численних брифінгах, конференціях, круглих столах та ток-шоу лунали гнівні вимоги скасувати Закон Савченко. Цілком прогнозовано, що народні депутати України без особливих вагань проголосували за скасування ухваленого закону. Навіть Надія Савченко із каяттям сказала, що не розібралась, не подумала, одним словом, шкодує про свою ініціативу.

Однак, я вважаю, що це ніщо інше як велика маніпуляція думкою суспільства. Давайте розберемось. Суть законодавчих змін була дуже простою – зараховувати один день в СІЗО за два дні позбавлення волі. В силу презумпції невинуватості, допоки вину особи не доведено вироком суду, така особа вважається невинуватою. Існує обов’язок правоохоронної та судової системи провести належне розслідування та справедливий судовий розгляд. Причому такі процедури повинні бути проведені у розмуний строк і бажано якомога швидше. В результаті розгляду має з’явитись законний і обгрунтований вирок, яким буде виправдано або засуджено людину. Тому, оскільки тривалість досудового слідства та суду – це зобов’язання держави, відтак обвинувачений та підсудний не мають страждати від тривалої бездіяльності слідчих, прокурорів та суддів.

Згідно із ст. 219 Кримінального процесуального кодексу України, досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Строк досудового розслідування може бути продовжений. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:

• двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
• шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості;
• дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Заради справедливості варто нагадати, що проблеми із необгрунтованим триманням осіб під вартою існували і існують досі. Тримання під вартою є найсуворішим заходом забезпечення процесуальних обов’язків підозрюваного і обвинуваченого. У слідчих існує практика звертатись до суду із поданнями про обрання найтяжчого запобіжного заходу – тримання під вартою. Аби весь тягар обрання інших, більш м’яких заходів перекласти на суд. Тому доволі поширеними є рішення про взяття під варту. Часто люди проводять у СІЗО до двох років і більше. Особи, які перебували в слідчих ізоляторах нерідко нарікали, що воліють отримати присуд і перебувати у в’язниці, ніж довгими місцями чекати в складних умовах попереднього ув’язнення. Адже відбування покарання у більшості колоній за своїми умовами є кращим, ніж у переповненій замкненій камері СІЗО. Також варто звернути увагу і на особливий психологічний момент таких процедур. Попереднє ув’язнення використовувалось для того аби зламати людину, підірвати її віру, потягнути час і “підшукати” доказів вини. Так само і судді, коли бачили, що особа тримається під вартою переважно виносили вироки про позбавлення волі. Виникав люнцюг подій дивної корпоративної солідарності прокурорсько-судових органів.

Отже, з’явився закон, який був стимулом для органів влади, щоб спонукати швидше розслідувати справи. Також цей закон став певною компенсацією для величезної кількості в’язнів, які провели тривалі періоди в слідчих ізоляторах.

Давайте подивимось на аргументи правоохоронців.

“Закон Савченко випускає на волю злочинців”. Це маніпуляція. Цей закон лише скорочує частину строку позбавлення волі. Засуджені особи, усе одно вийшли б на волю. Просто це сталось раніше. Уявіть якби злочин було розслідувано за встановлені два місяці, то для особи, яка отримала покарання у вигляді позбавлення волі два місяці в СІЗО зарахувались би як 4 місяці позбавлення волі. Як на мене, нічого страшного, адже цих два місці під вартою знаходилась з юридичної точки зору невинна особа.

“Закон Савченко призвів до страшних злочинів”. Це маніпуляція. Сам по собі закон є правильним і не може ставати причиною злочинів. Злочини вчиняють конкретні особи. При цьому повторюваність злочинів у 2015-2017 роках не відрізняється від статистики попередніх років. Невже для Міністра внутрішніх справ є бажаним, щоб особа, яка вийшла з в’язниці вчинила новий злочин в іншому періоді. Воістину, політик думає лише про наступні вибори, а не про суспільні відносини.

“Закон Савченко зруйнував роботу слідчих і судів”. Це також маніпуляція. Задача кримінального судочинства не засадити на багато років злочинця, а винести справедливий вирок. При цьому тривалість досудового розслідування не повинна призводити до необгрунтованих обмежень прав осіб, які підозрюються чи обвинуваючуються в вчиненні злочину. Можна подумати, що хтось зі слідчих чи суддів особливо засмутився, що засуджений вийшов на волю на кілька років раніше.

У поліції є ще ціла низка аргументів проти Закону Савченко. Але усі вони так само дивно звучать від представників правоохоронної системи. Правоохоронна система має в своїй основі охорону прав особи, а не каральні функції.

Я розумію, що проблеми в системі боротьби із злочинністю в Україні тягнуться роками. Зараз їх така велика кількість, що спрогнозувати покращення ситуації доволі важко. Зростання кількості злочинів завжди обумовлено соціально-економічними, політичними та іншими факторами, за які Закон Савченко не може відповідати. Також варто вказати і на доволі незграбне проведення реформи органів поліції (міліції). Велика кількість професійних оперативників та слідчих залишили свою роботу, а відтак і зникли їх багаторічний досвід, методи роботи, агентурні мережі тощо.

Саме тому я вважаю, що усі прорахунки керівників правоохоронної системи намагаються заховати за критикою Закону Савченко. Суспільству розказали лякливі історії, показали картинки з місць злочинів. Потім українцям вказали в сторону парламенту, мовляв, люди, проблема там, це в усьому депутати винні. Кров та сльози потерпілих від злочинів було цинічно використано як беззаперечний аргумент політичної боротьби, маніпуляцій та брехні. Надя Савченко та її колеги по парламенту особливо не замислюючись та без обговорень скасували закон, який був корисним для суспільства. Ніхто з народних депутатів не зміг навести грунтовних мотивів свого голосування. Усі вони вибачались і раділи, що нарешті виправили помилки. Це було оприлюднено у ЗМІ. Отже, на думку влади, тепер народ може спати спокійно.

Ось так Закон Савченко виявився кращим за саму Надію Савченко. Маю сподівання, що поверхневість та недалекоглядність народних депутатів отримає в подальшому оцінку відповідних експертів. Також мені хотілось, аби в парламенті були люди, які мають державницький погляд і не піддаються на елементарні провокації урядовців-маніпуляторів.

 

використано фото з публичного джерела